Спочатку — аналіз. Потім — інвестиції: як працює європейський підхід до енергоменеджменту
Розмови про енергетичну стійкість громад майже завжди зводяться до «заліза» — сонячні панелі, нові котли, утеплені школи, генератори в підвалах. Про те, хто ухвалює рішення щодо цього заліза і на підставі яких даних, згадують рідко. А в Європі давно зрозуміли, що починати треба з управління, і лише потім братися за будівництво.
Сотні муніципалітетів Швейцарії, Німеччини й Австрії стартували з незручних питань до самих себе. Хто в раді відповідає за енергетичну політику. Чи збирає хтось дані про споживання. Як плануються інвестиції і чи чує влада бізнес та мешканців, коли вирішує, куди вкладати гроші.
Тепер цим маршрутом ідуть українські громади. Куяльницька громада на Одещині — щойно завершила останню з шести зустрічей первинної оцінки за методологією Європейської енергетичної відзнакиу межах проєкту MEMCU (Сертифікація муніципального енергетичного менеджменту в Україні), який фінансує уряд Швейцарії через Державний секретаріат з економічних питань SECO. Для мешканців ця робота непомітна. Стрічку тут не переріжеш і нове обладнання не запустиш. Її результат — чесна відповідь на питання, наскільки добре громада управляє тим, що має, і чи витримає довгі зміни.
Куяльницька громада, доволі нетипова з поміж інших громад-учасниць ЄЕВ, вона не міська — об'єднує 58 сіл і селищ, де живуть майже 22 тисячі людей. Комунальні будівлі розкидані по великій території, а економіка тримається на сільському господарстві. Кожне енергетичне рішення тут зачіпає і бюджетні установи, і агробізнес.
Під час первинної оцінки консультанти Асоціації «Енергоефективні міста України» разом із командою громади пройшлися по шести сферах методології — розвиток території та просторове планування, будівлі громади, постачання й утилізація, мобільність, внутрішня організація, комунікація та співпраця.
Остання зустріч стосувалася внутрішньої організації та роботи із зацікавленими сторонами. Учасники розібрали, як працює профільна робоча група, як влаштовані планування й моніторинг, чи вистачає виконавчим органам людей і компетенцій, чи враховують енергоефективність у публічних закупівлях і як рада співпрацює з мешканцями, громадськими організаціями та бізнесом.
До розмови запросили й аграріїв — сільське господарство формує значну частину місцевої економіки, тож енергетичні рішення ради прямо позначаються на цих підприємствах.
Європейські громади, з якими можна порівнювати Куяльницьку, проходили той самий маршрут, щоправда, без війни за вікном. І скрізь усе починалося з управлінських процесів, а цифри, якими ці громади тепер хваляться, з'являлися значно пізніше.
Двадцять років тому німецький Зербек (Saerbeck) був звичайним селом на сім тисяч мешканців у Північному Рейні — Вестфалії, без власної генерації та особливих амбіцій. 2008 року місцева рада ухвалила рішення перевести громаду на відновлювані джерела до 2030-го, а наступного року Зербек виграв конкурс федеральної землі й дістав статус «кліматичної комуни». Далі призначили відповідальних, налагодили збір даних, покликали до планування фермерів і мешканців.
Аж потім на 90 гектарах колишнього військового складу боєприпасів в цій громаді виріс біоенергетичний парк — сім вітряків, сонячна станція і дві біогазові установки загальною потужністю близько 33 мегават. Біогазовий комплекс досі експлуатують місцеві фермери, а мешканці вкладаються у відновлювану енергетику через кооператив Energie für Saerbeck: близько чотирьохсот учасників, пай від тисячі євро. 2013 року Зербек отримав золото European Energy Award з результатом 90,2% — тодішній рекорд програми в Німеччині. Сьогодні село виробляє приблизно вдвічі більше електроенергії, ніж споживає, і продає надлишок у мережу.
Австрійський Цвішенвассер (Zwischenwasser) у Форарльберзі — це три з хвостиком тисячі мешканців. Тут із початку 1980-х займалися якістю управління та будівельною культурою, а після приєднання до програми e5, австрійської версії European Energy Award, у громаді з'явилося довгострокове енергетичне планування і відповідальні за кожен напрям. 2009 року Цвішенвассер здобув п'ять «е» — найвищу національну оцінку, отримав золото European Energy Award і посів друге місце в загальноєвропейському рейтингу учасників. Сонячні панелі стоять на більшості громадських дахів, а дитсадок у Мунтліксі відзначено державною премією Австрії за архітектуру та сталість.
Гросшенау (Großschönau) в Нижній Австрії ще менший, трохи більше тисячі мешканців, але про це «енергетичне село» знають за межами країни. Почалося все 1986 року з біоенергетичного ярмарку BIOEM, який нині щороку збирає близько 20 тисяч відвідувачів. Потім були робоча група, збір даних, аналіз потреб, і поступово навколо цієї роботи виросла ціла інфраструктура знань. 2007 року тут відкрили перше в Європі пасивне селище для тестового проживання, де охочі можуть пожити в енергоефективному будинку, перш ніж будувати власний. З 2013-го працює інтерактивна експозиція Sonnenwelt, а місцевий центр компетенцій приймає міжнародні конференції та делегації. Гросшенау першим у Нижній Австрії отримав п'ять «е» і золотий рівень European Energy Award.
У Швейцарії, де цю методологію придумали, першу громаду сертифікували 1991 року. Нині статус Energiestadt мають 484 муніципалітети, 111 із них вийшли на золотий рівень, а в громадах-учасницях живе близько 60% населення країни. Усього в European Energy Award беруть участь близько 1700 муніципалітетів у восьми країнах, де мешкає 71 мільйон людей.
Українським громадам складніше. Війна змушує водночас латати інфраструктуру, тримати критичні служби, дбати про енергопостачання і шукати гроші на розвиток. Тим цінніша система, яка показує, де громада втрачає найбільше, які рішення дадуть найбільшу віддачу і як скласти докупи бюджетні кошти, міжнародну допомогу та приватні інвестиції.
Куяльницька громада завершила перші 6 зустрічей робочих груп. Попереду — План дій, сформований на основі результатів аналізу за всіма сферами методології. Робота триває в проєкті MEMCU, який допомагає українським громадам запроваджувати муніципальний енергоменеджмент за методологією Європейської енергетичної відзнаки.
Досвід Зербека, Цвішенвассера і Гросшенау має спільний знаменник — обладнання з часом застаріває, а система управління, здатна планувати на роки вперед, лишається і заробляє. З неї все й починається.






