Чому це працює: досвід пʼяти швейцарських громад, що впроваджують Європейську енергетичну відзнаку
Одна методика — і водночас альпійський курорт, який узимку потроює населення, велике місто з енергобалансом на сотні тисяч людей і виноградарське село на тисячу мешканців. У Швейцарії, де народилася Європейська енергетична відзнака (ЄЕВ), за понад тридцять років через неї пройшли громади геть різного масштабу. Їхні історії показують, як з управлінських рішень виростає стала енергетична політика громади, і чому це працює незалежно від розміру та бюджету.
Європейська енергетична відзнака — це модель, за якою громада крок за кроком оцінює й вдосконалює власну енергетичну та кліматичну політику й отримує за це незалежну сертифікацію. У Швейцарії вона зветься «енергетичне місто». Громада оцінює свою роботу за каталогом заходів у шести сферах: територіальне планування, комунальні будівлі, постачання й утилізація, мобільність, внутрішня організація та комунікація. У Швейцарії сьогодні понад 450 сертифікованих громад, у яких живе близько 60% населення країни, а з часом методика поширилася на понад десяток європейських країн.
Як це працює? Після рішення долучитися громада проходить первинну оцінку: із супроводом консультанта, який працює спираючись на перелік критеріїв за каталогом заходів в онлайн-інструменті «eea Management Tool», де позначає, що вже зроблено, і де лишається потенціал, а на виході отримує звіт із профілем сильних і слабких місць. Принципова деталь механіки в тому, що заходи рахують не від універсального максимуму, а від того, на що громада реально може вплинути з огляду на свої повноваження й розмір. Село, яке не має власного енергопостачальника, не втрачає балів за його відсутність, тож відсотки різних за масштабом громад стають зіставними. На основі аналізу громада ухвалює програму заходів (план дій ЄЕВ) на чотири роки із термінами, відповідальними й кошторисом і затверджує її на рівні місцевої ради. Далі йде виконання, яке щороку перевіряє внутрішній аудит, і зовнішній аудит раз на чотири роки. Звичайну відзнаку присуджують за виконання 50% заходів у межах повноважень, «золото» — за 75%, і це підтверджують незалежний аудитор та сертифікаційні комісії, у Швейцарії таке рішення ухвалює незалежна комісія об'єднання Energiestadt. Щочотири роки відзнаку треба підтверджувати повторним аудитом, який щоразу піднімає планку в міру появи нових технологій, і саме цей повторний цикл згодом пояснить, чому одні громади мають «золото» вп'яте, а інші щойно вийшли на базовий рівень.
Найкраще вплив і результати методики видно там, де завдання начебто не по силах громаді. Давос у кантоні Граубюнден — місто на тринадцять тисяч мешканців, яке в розпал сезону приймає до тридцяти тисяч гостей. Всесвітній економічний форум, готелі, транспортні потоки, гори відходів створюють навантаження, непропорційне до власного населення, а отже, і енергетичний баланс, який неможливо втримати точковими рішеннями. До 2001 року Давос вибудував послідовну енергетичну політику й першим у кантоні Граубюнден здобув за неї відзнаку, а в наступних циклах закривав нові вузькі місця одне за одним. Ще до сертифіката місто розвивало громадський транспорт, розрахований і на мешканців, і на туристів, бо саме транспорт у курортному місті дає левову частку споживання. Місто розвивало громадський транспорт, розрахований і на мешканців, і на туристів. У будівельних нормах Давос підтримав зимові сади, що заводять сонячне тепло в будинки, звів кілька малих гідроелектростанцій, запровадив окрему посаду представника з питань довкілля, який відповідає за наскрізність рішень. Показовим став біогазовий проєкт, який запустив місцевий фермер: установка переробляє на енергію готельні харчові відходи й силос, тобто те, що раніше доводилося дорого вивозити. Мер Ганс Петер Міхель (обіймав посаду з 2005 по 2012 рік) називав її «революційним кроком» і порівнював системну роботу над енергетикою зі щоденною дисципліною. Методика працювала тут як рамка, у якій місто саме визначало свої слабкі місця й закривало їх по черзі, від транспорту до відходів.
Якщо Давос показує методику на складному об'єкті, то виноградарське село Лавіньї на Женевському озері — ілюструє як працює ЄЕВ на малому масштабі й на межі можливостей маленької громади. Тут менше тисячі мешканців, немає ні технічного відділу, ні вільного бюджету, а коли громада поставила собі за мету стати «містом енергії» (містом ЄЕВ), сама програма була розрахована радше на міста й агломерації, тобто іншого типу громади. Шлях зайняв вісімнадцять років. Першу оцінку провели у 2003–2005 роках, 2007-го підписали Хартію сталого розвитку — першу таку, схвалену кантоном Во. Далі була довга, буденна робота, у якій майже кожен крок наштовхувався на реальні обмеження: сонячні панелі впиралися в норми охорони будівель, геотермія — у надто вологий ґрунт, нічне вимкнення освітлення — у вимоги дорожньої безпеки, а прокладання пішохідної стежки — у згоду приватних власників. За тринадцять років громада витратила близько 92 тисяч франків на сам процес, із них 15,5 тисячі покрили федеральні та кантональні субсидії, а окремо у 2020-му виділила ще 300 тисяч на санацію комунальних будівель, і навіть для швейцарського села ці суми в бюджеті помітні. Але були й свої переваги, які методика допомогла використати сільській громаді: малу гідроелектростанцію на річці та розташоване поруч підприємство з переробки органічних відходів на біогаз. Довести справу до сертифіката Лавіньї допомогли три речі, які легко впізнати й в українському контексті: рамка, що давала бачення й вимірювані цілі; змінні зовнішні експерти, які компенсували відсутність власних технічних фахівців; політична сталість, бо за процес відповідала комісія, що не залежала від виборчих циклів. «Без бачення й мети ти починаєш, але не закінчуєш», — так пояснював це тодішній синдик Лавіньї Бернар Роша. Місцева радниця з енергетики додавала, що в громади немає гучних досягнень, зате є послідовна робота над комунальними будівлями й громадським транспортом, і саме це поступово дає результат.
Те, що працює для села, працює і для великого міста, тільки в іншому вимірі. Цюрих очолює швейцарський рейтинг енергетичних міст і давно має «золото». 2008 року він першим зі швейцарських міст закріпив кліматичну ціль просто в статуті громади: довгостроково знизити споживання до постійної потужності дві тисячі ватів на людину й до однієї тонни CO₂ на людину на рік до 2050-го. Це швейцарська концепція «суспільства 2000 ватів» (2000-Watt-Gesellschaft), яка задає орієнтир для всієї енергетичної політики міста. Проміжну ціль на 2020 рік — знизити споживання до чотирьох тисяч ватів на людину — Цюрих виконав достроково: у середньому за п'ять років цюришці споживали близько 3900 ватів. Помітну частину результату дало одне конкретне рішення: з 2015 року міський постачальник ewz забезпечує всіх приватних клієнтів електроенергією зі стовідсотково відновлюваних джерел, і лише цей крок зменшив споживання на 320 ватів на людину. Викиди парникових газів на одного мешканця з 1990 року скоротилися приблизно на 1,8 тонни. Роль методики тут — перекласти віддалену ціль на 2050 рік на щорічно вимірювані показники, за якими місто звітує й бачить, де перебуває насправді.
Дистанцію, на якій методика тримає громаду в русі роками, добре видно на прикладі Кама в кантоні Цуг. Базову відзнаку він отримав 2001 року, вже 2004-го став першою громадою Центральної Швейцарії із «золотом», а 2020-го підтвердив цей рівень уп'яте й із результатом 83,8% уперше увійшов у п'ятірку найкращих енергетичних міст країни. Цей результат означає, що Кам виконав понад чотири п'ятих усіх заходів, доступних громаді його типу. Місто запровадило власну програму субсидій, яка допомагає власникам будинків ставити сонячні панелі та міняти опалення на викопному паливі й пряме електричне на сучасніші системи. Кам послідовно оптимізує власні будівлі й ставить фотоелектрику на школах, зокрема Röhrliberg I, Niederwil та Alpenblick. Окремим показовим проєктом стала забудова території колишньої паперової фабрики Papieri, яку перетворили на квартал з ефективним і відновлюваним енергопостачанням. Для мобільності відкрили нові пішохідні та велосипедні маршрути, а загальну логіку звели в Енергетичну та кліматичну концепцію до 2035 року, що є інструментом планування для міської енергетичної комісії. Кожне з п'яти «золот» Кам підтверджував на повторному аудиті раз на чотири роки, і саме цей цикл тримає результат на здатності громади повертатися до власних цілей знову й знову, незалежно від бюджету конкретного року.
Остання історія розгортається вже на культурних межах Швейцарії. Тривалий час франкомовна та італомовна частини країни були представлені в програмі значно слабше за німецькомовну, частково через культурні відмінності, частково через рельєф. Цей розрив закривався поступово, і одним із символів цього руху став Бюль у кантоні Фрібур. Місто здобуло базову відзнаку «місто енергії» ще 2007 року й підтверджувало її у 2011, 2015 та 2019 роках, а 2020-го, перетнувши поріг у 75%, стало першою громадою всього кантону Фрібур із рівнем «золото». За цим стояли системні зміни: з 2018 року будь-яка нова система опалення в Бюлі має щонайменше на 75% живитися з відновлюваних джерел. 2024 року, на черговому повторному аудиті, місто підтвердило «золото» вдруге. Історія Бюля важлива для української аудиторії тим, що методика адаптується і до розміру громади, і до різного мовного, культурного та управлінського контексту, а сама належність до найвищого рівня для франкомовного міста стала ще й питанням регіональної гордості.
За всіма цими історіями, різними за масштабом, мовою й географією, стоїть той самий механізм. Він дає громаді структуру, вимірювані цілі та регулярний аудит, що переживає виборчі цикли й щоразу піднімає планку. Через це результат тримається однаково і в багатій, і в бідній громаді, і у великому місті, і в малому селі.
В Україні цей механізм читається, безумовно, інакше, ніж у мирній Швейцарії. Тут енергоефективність перестала бути лише темою про екологію: удари по інфраструктурі, віялові відключення, зруйновані котельні й підстанції зробили її питанням про те, чи переживе громада зиму й чи здатна вона взагалі планувати. У цих умовах структура, яку дає ЄЕВ, важить найбільше. Методика змушує громаду провести інвентаризацію власного енергоспоживання, визначити пріоритети й рухатися покроково навіть за вкрай обмежених ресурсів, а обмежені ресурси зараз мають усі. Досвід Лавіньї, села на тисячу мешканців без технічного відділу, показує, що на цей шлях можна ставати з мінімальною стартовою базою й рухатися поетапно. Для українських громад, які втратили частину кадрів і бюджету, це цілком практичний сценарій.
Є й другий бік. Сертифікована громада стає зрозумілою для міжнародних партнерів: вона має задокументовану енергетичну політику, вимірювані цілі та звітність. У фазі відбудови це прямий сигнал донорам і фінансовим установам, що з такою громадою легше працювати, а її проєкти легше фінансувати. Енергоефективність, вбудована у відновлення від самого початку, коштує дешевше, ніж ремонт наздогін. Швейцарія приносить цю перевірену методику в Україну через SECO — Державний секретаріат Швейцарії з економічних питань, що зокрема, з 2024 року впроваджує проєкт «Сертифікація муніципального енергетичного менеджменту в Україні» (MEMCU), і цей шлях уже проходять українські громади.
У Швейцарії тяглість методики перевіряв виборчий цикл. В Україні ж, на жаль, її перевіряє війна: місцеві вибори не проводяться, натомість команди змінюються через мобілізацію та виїзд фахівців, а пріоритети громади зміщуються після кожного удару по інфраструктурі. Швейцарські пркилади добре ілюструють, що турбулентність витримує сама система: закріплені процедури, накопичені дані й люди, навчені вести процес. Європейська енергетична відзнака пропонує українським містам і селам перевірену рамку, у якій навіть у найважчих умовах можна рухатися крок за кроком.
Сьогодні тим самим шляхом, який швейцарські громади проходили десятиліттями, рушили 26 українських громад. Зараз вони перебувають на найпершому його етапі — там, де Лавіньї чи Кам були колись: проводять первинний аналіз власного енергоспоживання, формують команди й ухвалюють перші програми заходів. Різниця в тому, що українські громади заходять у цей процес не з мирного плато, а під час війни, з пошкодженою інфраструктурою й обмеженими ресурсами, — але, водночас, ці виклики є і найбільшою мотивацією впроваджувати зміни.
*Матеріал підготовлено в межах проєкту «Сертифікація муніципального енергетичного менеджменту в Україні» (MEMCU), що реалізується за фінансової підтримки Швейцарії, наданої через Державний секретаріат Швейцарії з економічних питань (SECO). Зміст публікації є виключною відповідальністю авторів і не обов'язково відображає погляди донора.
