Аналітичний огляд щодо можливості реєстрації ЄЕВ як добровільного стандарту енергоменеджменту для ОМС
Вступ
Енергетичний менеджмент – це управління енергоспоживанням, що дозволяє значно оптимізувати обсяги енерговитрат. Світова практика показує, що підвищення енергоефективності досягається в тому числі і за рахунок організаційних змін у системі управління енергогосподарством громади та оперативного реагування на відповідні показники споживання енергоресурсів. Запровадивши систему енергоменеджменту, можна без великих фінансових витрат досягти економії енергії від 3 до 5% за 1 - 2 роки. Такий поступ для українських громад у сучасних умовах є досить суттєвим та вкрай необхідним[1].
Метою цього дослідження є проведення аналізу можливості та процедури реєстрації Європейської Енергетичної Відзнаки як добровільного стандарту енергоменеджменту для органів місцевого самоврядування України, що спирається на стандарт, розроблений у Швейцарії та керується Міжнародною Асоціацією Європейської Енергетичної Відзнаки.
Розробником системи сертифікації є Міжнародна асоціація ЄЕВ, що функціонує понад 30 років, яка постійно вдосконалює всі інструменти Відзнаки, супроводжує навчання консультантів та аудиторів. За ініціативи швейцарської агенції технічної допомоги SECO, та міністерство регіонального розвитку, у 2018р. було проведено конкурс на формування українського офісу Європейської енергетичної відзнаки. В результаті конкурсу національним офісом ЄЕВ визначено Асоціацію «Енергоефективні міста України».
Європейська Комісія офіційно визнала ЄЕВ ефективним інструментом впровадження Планів дій сталого енергетичного розвитку і клімату (ПДСЕРК) в рамках Угоди мерів.
Важливо зазначити, що на відміну від чинних на сьогодні національних стандартів на системи енергоменеджменту (ДСТУ ISO 50001:2020, ДСТУ ISO 50003:2016, ДСТУ ISO 50004:2016, ДСТУ ISO 50015:2016 тощо), ЄЕВ комплексно охоплює практично всі сфери сталого розвитку громади, а не тільки безпосередньо питання енергоменеджменту.
Розвиток ЄЕВ в Україні забезпечується Національним Офісом завдяки підтримці Швейцарської Конфедерації та за координації Міністерства розвитку громад і територій України.
1. Коротка характеристика Європейської Енергетичної Відзнаки
Європейська Енергетична відзнака (ЄЕВ) – це добровільна система сертифікації енергоменеджменту та управління якістю роботи громад у сферах енергетики, клімату та мобільності, що зародилася в Швейцарії та Австрії і поширилася на громади інших країн ЄС. Вона допомагає ефективніше впроваджувати заходи з міждисциплінарного планування та політику муніципалітету щодо клімату та енергетики.
Для досягнення цілей, національним офісом локалізовано та адаптовано інструментарій із 79 заходів в рамках муніципальної енергетичної та кліматичної політики, які згруповані в шість сфер діяльності:
- Розвиток та територіальне планування;
- Муніципальні будівлі та споруди;
- Постачання та утилізація;
- Мобільність;
- Внутрішня організація;
- Комунікація та співпраця.
Кожне місто формує власну робочу групу, яку консультує сертифікований зовнішній експерт ЄЕВ. Оцінка результатів здійснюється за системою кількісних і якісних показників. Робота з містами-учасниками спирається на чотирирічному циклі планування-впровадження-оцінки-аудиту і корекції шляхом формування планів дій громади.
Учасниками ЄЕВ є понад 1500 міст Європи, в тому числі і з України. Першим українським містом, яке почало впроваджувати ЄЕВ у 2011 році за безпосередньої участі швейцарських консультантів, стала Вінниця (отримано сертифікат у 2015р., підтверджено міжнародним аудитом у 2019р., готується третій міжнародний аудит у 2023р.). У 2019 році сертифікат ЄЕВ отримав Житомир, у 2022р. – Львів. Ще 8 міст – Рівне, Черкаси, Суми, Долина, Тростянець, Нововолинськ, Чортків, Хотин – знаходяться на різних фазах впровадження ЄЕВ, через бойові дії та тимчасову окупацію ця робота припинена у Сіверодонецьку. Ряд інших громад вже виявив зацікавлення у впровадженні ЄЕВ.
Стандартизована процедура оцінювання за швейцарською методологією дозволяє порівнювати прогрес муніципалітетів, що впроваджують ЄЕВ у своїх громадах. ЄЕВ ставить перед собою наступні цілі:
- побудову системи постійного поліпшення організаційно-адміністративної спроможності громад ефективно впроваджувати політику сталого енергетичного розвитку у своїх громадах;
- використання європейських інструментів оцінки організаційно спроможності та існуючого стану громад і формування програми дій;
- надання консультативної підтримки у виконані програми дій;
- аудиту діяльності ОМС та отримання відзнаки після досягнення визначеного рівня відповідності;
- створення депозитарію найкращих практик громад-учасниць ЄЕВ;
- комунікацію та обмін досвідом між громадами-учасницями з України та інших країн;
- промоцію міст, які отримали відзнаку серед потенційних інвесторів на міжнародному, національному, регіональному та локальному рівнях;
- побудову зв'язків із з державними інституціями та синергію зі спорідненими ініціативами та програмами МТД.
При долученні до ЄЕВ муніципалітет отримує:
- інвентаризацію та оцінку існуючого стану та функціонування міського господарства;
- формування деталізованого робочого плану, що спирається на майже тисячу індикаторів;
- методологічний інструментарій для покрокового впровадження стратегії сталого енергетичного розвитку та клімату і його супровід, доступ до онлайн-інструментів для оперативного вирішення поточних завдань;
- періодичний аудит прогресу, систему міжмуніципального обміну досвідом та порівняльного аналізу спроможностей (бенчмаркінгу) у співставленні з іншими муніципалітетами;
- комплексну систему управління міським господарством;
- можливості постійного підвищення кваліфікації Енергетичної Команди;
- механізми неперервного моніторингу даних та показників ефективності впровадження заходів щодо енергозбереження, захисту від змін клімату та адаптації до них;
- регулярне та об'єктивне інформування про успішні практики і дотримання європейських стандартів;
- промоцію успіхів та просування позитивного іміджу громади і регіону на всіх рівнях;
- платформу для формування партнерства – як всередині самої громади, так і з іншими містами і/чи мережами.
2. Стислий огляд нормативно-правової бази і основоположних нормативних документів України з питань стандартизації
2. 1. Огляд законодавства з питань стандартизації
Правові та організаційні засади стандартизації в Україні встановлено Законом України «Про стандартизацію»[2] № 1315-VII.
Цей Закон удосконалив правові та організаційні засади національної стандартизації та привів її у відповідність з європейською моделлю, створив нову національну систему стандартизації, яка відповідатиме сучасними вимогам, зокрема створення організаційних форм діяльності у сфері стандартизації відповідно до міжнародної та європейської практики.
2.2. Огляд основоположних нормативних документів з питань стандартизації
Порядок розроблення і затвердження державних стандартів встановлено ДСТУ 1.2:2015 «Національна стандартизація. Правила проведення робіт з національної стандартизації».
При викладенні та оформленні нормативних документів необхідно додержуватися вимог ДСТУ 1.5:2015 «Національна стандартизація. Правила побудови, викладення, оформлення нормативних документів».
Для надання технічними комітетами стандартизації (далі — ТК) та заінтересованими сторонами пропозицій щодо розроблення проектів національних стандартів та змін до них, а також під час розроблення програми робіт національної стандартизації застосовують національний стандарт ДСТУ 1.8:2022 «Національна стандартизація. Правила розроблення програми робіт національної стандартизації».
2.3. Огляд суб’єктів стандартизації
Законом «Про стандартизацію» встановлено, що суб’єктами стандартизації є:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації.
Наразі цю функцію виконує Міністерство економіки України[3].
2) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері стандартизації.
Наразі цю функцію виконує Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України[4];
3) національний орган стандартизації (Державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості»[5] (ДП «УкрНДНЦ»).
4) технічні комітети стандартизації (профільним ТК є ТК-48 «Енергозбереження», споріднений ТК-165 «Безпека та життєздатність міст і громад, інтелектуальні міські інфраструктури, автоматизовані системи управління будівлями»;
5) підприємства, установи та організації, що здійснюють стандартизацію.
3. Стислий огляд нормативно-правової бази і нормативних документів України з питань енергетичного менеджменту
3.1. Стислий огляд законодавства з питань енергетичного менеджменту
На даний час повноваження для органів місцевого самоврядування щодо впровадження систем енергетичного менеджементу законодавчо визначенні Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»[6]. Так, відповідно до статті 30 цього Закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, в т.ч. забезпечення функціонування системи енергетичного менеджменту, зокрема щодо будівель бюджетних установ.
На законодавчому рівні питання енергетичної ефективності, до яких відносяться питання енергетичного менеджменту, регулюються двома законодавчими актами:
- Законом України «Про енергетичну ефективність»[7] - що регулює правові, економічні та організаційні засади відносин, що виникають у сфері забезпечення енергетичної ефективності під час виробництва, транспортування, передачі, розподілу, постачання та споживання енергії;
- Законом України «Про енергетичну ефективність будівель»[8] - що визначає правові, соціально-економічні та організаційні засади діяльності у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель і спрямований на зменшення споживання енергії у будівлях, в тому числі запроваджується функціонування систем енергетичного менеджменту щодо будівель бюджетних установ.
Деякі положення Закону України «Про енергетичну ефективність» в частині впровадження систем енергетичного менеджменту:
Частина 1 статті 12. Системи енергетичного менеджменту впроваджуються відповідно до вимог національних стандартів України, гармонізованих з міжнародними стандартами.
Частина 2 статті 12. Органи державної влади, підприємства, установи та організації, що належать до сфери їх управління, запроваджують та забезпечують функціонування систем енергетичного менеджменту в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Частина 3 статті 12. Органи місцевого самоврядування впроваджують системи енергетичного менеджменту з урахуванням примірного положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Рішення про запровадження системи енергетичного менеджменту та затвердження положення про систему енергетичного менеджменту приймається відповідною радою.
Частина 6 статті 12. У разі надання суб’єктам господарювання державної допомоги на здійснення енергоефективних заходів надавач такої допомоги може визначити однією з умов державної допомоги обов’язкову наявність сертифікованої системи енергетичного менеджменту.
Системи енергетичного менеджменту суб’єктів господарювання мають бути сертифіковані акредитованими в Україні органами сертифікації відповідно до гармонізованих міжнародних стандартів.
Вибрані положення Закону України «Про енергетичну ефективність будівель» в частині впровадження систем енергетичного менеджменту:
Частина 1 статті 12. Стимулювання та сприяння підвищенню рівня енергетичної ефективності будівель може забезпечуватися шляхом впровадження систем енергетичного менеджменту щодо будівель.
З метою організації та здійснення енергоефективних заходів у будівлях підлягають впровадженню та функціонуванню системи енергетичного менеджменту будівель, зокрема, у органах місцевого самоврядування.
Частина 2 статті 12. Для регулювання та здійснення енергоефективних заходів у будівлях Кабінет Міністрів України затверджує:
1) порядок, мету, цілі та етапи впровадження системи енергетичного менеджменту будівель, енергетичну політику;
2) порядок (особливості) реалізації обов’язкових повноважень щодо впровадження та функціонування системи енергетичного менеджменту будівель у бюджетних установах та ін.
3.2. Стислий огляд нормативно-правових актів з питань енергетичного менеджменту
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України “Про енергетичну ефективність” Урядом було затверджено Порядок впровадження систем енергетичного менеджменту[9] (постанова Кабінету Міністрів України від 23.12.21 №1460).
Цей Порядок визначає механізми та принципи впровадження систем енергетичного менеджменту та встановлює вимоги до:
1) етапів впровадження систем енергетичного менеджменту;
2) організаційної структури та механізмів впровадження систем енергетичного менеджменту;
3) енергетичної політики та забезпечення її реалізації органами впровадження систем енергетичного менеджменту;
4) енергетичного планування, що здійснюється органами впровадження систем енергетичного менеджменту ;
5) процедур реалізації обов’язкових повноважень щодо енергетичного планування, функціонування (поточного управління) систем енергетичного менеджменту;
6) моніторингу та оцінки показників діяльності та забезпечення поліпшення систем енергетичного менеджменту;
7) формування, ведення та оприлюднення національної бази даних енергетичних та експлуатаційних характеристик будівель бюджетних установ, обміну інформацією з іншими електронними системами.
Слід зазначити, що вказаний Порядок поширюється на органи державної влади, проте пунктом 3 постанови, що його затверджує пропонується рекомендувати органам місцевого самоврядування впровадити системи енергетичного менеджменту з урахуванням вимог Порядку.
Також, на сайті Мінінфраструктури[10] оприлюднено проект постанови Уряду щодо затвердження примірного положення про систему енергетичного менеджменту в органі місцевого самоврядування, проте станом на 23.11.2023 зазначений проект урядового рішення не затверджено.
3.3. Стислий огляд національних стандартів з питань енергетичного менеджменту
В Україні у середині вересня 2014 року було введено в дію національний гармонізований стандарт ДСТУ ISO 50001:2014 «СЕнМ. Вимоги та настанови щодо застосовування» (ISO 50001:2011, IDT).
Стандарт встановлює вимоги до систем енергетичного менеджменту, на основі яких організація може розробити і впровадити енергетичну політику, здійснити постановку цілей, завдань і розробку планів заходів з урахуванням законодавчих вимог та інформації, що відноситься до аспектів, пов'язаних із суттєвим використанням енергії.
Після того, для поглиблення розуміння його вимог та принципів, а також удосконалення існуючих систем енергетичного менеджменту було гармонізовано та затверджено ще ряд міжнародних стандартів серії ISO 50000, зокрема:
ДСТУ ISO 50002:2016 (ISO 50002:2014, IDT) Енергетичні аудити. Вимоги та настанова щодо їх проведення.
У цьому стандарті визначено вимоги до процесу енергетичного аудиту в частині підвищення рівня енергорезультативності. Він поширюється на всі типи установ та організацій, а також усі види енергії та використання енергії. У цьому стандарті зазначено принципи проведення енергоаудиту, вимоги до загальних процесів, наявні під час проведення енергетичних аудитів та підсумкових (звітних) документів енергоаудиту.
ДСТУ ISO 50003:2016 (ISO 50003:2014, IDT) СЕнМ. Вимоги до органів, які проводять аудит і сертифікацію систем енергетичного менеджменту.
Цей стандарт встановлює вимоги до компетентності, послідовності та неупередженості у проведенні аудиту та сертифікації СЕнМ для органів, які надають ці послуги.
ДСТУ ISO 50004:2016 (ISO 50004:2014, IDT) СЕнМ. Настанова щодо впровадження, супровід та поліпшення СЕнМ.
Цей стандарт надає практичні настанови і наводить приклади для створення, впровадження, підтримки і поліпшення СЕнМ відповідно до систематичного підходу ISO 50001.
ДСТУ ISO 50006:2016 (ISO 50006:2014, IDT) СЕнМ. Вимірювання рівня досягнутої/досяжної енергоефективності з використанням базових рівнів енергоспоживання та показників енергоефективності. Загальні положення та настанова.
Цей стандарт забезпечує організації практичною настановою стосовно того, як відповідати вимогам ISO 50001, пов'язаним зі створенням, використанням та підтриманням показників енергоефективності (ПЕЕ) та базових рівнів енергоспоживання (БРЕ) під час вимірювання рівня досягнутої/досяжної енергоефективності (енергорезультативності) та змін рівня досягнутої/досяжної енергоефективності (енергорезультативності).
ДСТУ ISO 50015:2016 (ISO 50015:2014, IDT) СЕнМ. Вимірювання та верифікація рівня досягнутої/досяжної енергоефективності організацій. Загальні принципи та настанова.
Метою цього стандарту є визначення загального набору вимог і керівних вказівок принципів і настанов, які мають використовуватись для вимірювання та верифікації (ВВ) рівня досягнутої/досяжної енергоефективності (енергорезультативності) та підвищення рівня досягнутої/досяжної енергоефективності (енергорезультативності) організації.
ДСТУ ISO 50007:2020 (ISO 50007:2017, IDT) Енергетичні послуги. Настанова щодо оцінювання та поліпшення енергетичних послуг для споживачів
Цей стандарт встановлює відповідні елементи енергетичних послуг, що надаються користувачам постачальниками енергії.
ДСТУ ISO 50047:2020 (ISO 50047:2016, IDT) Енергозбереження. Визначення обсягів енергозбереження в організаціях.
Цей стандарт описує підходи до визначення обсягів енергозбереження на основі одного з таких двох підходів: а) підхід на основі цілей організації, тобто зміна кількості енергії, споживаної компанією, яку вимірюють в межах організації; b) підхід на основі ПЕЕ, тобто поєднання обсягів енергозбереження від заходів, спрямованих на підвищення рівня досягнутої/досяжної енергоефективності (ЗПЕ), виміряних в межах організації.
Таким чином, в Україні прийнято повний перелік національних стандартів, що гармонізовані з міжнародними стандартами серії 50000 щодо систем енергетичного менеджменту.
4. Огляд етапів робіт щодо розроблення національних стандартів
Умовно, увесь цикл робіт щодо розроблення національного стандарту можна поділити на 3 етапи:
І Організаційний етап – підготовка пропозицій щодо розроблення національного стандарту, подання їх національному органу стандартизації щодо включення у програму робіт національної стандартизації на відповідний рік.
ІІ Розробка проєкту національного стандарту.
ІІІ Прийняття національного стандарту.
4.1. Організаційний етап (до початку розробки проєкту стандарту)
Відповідно до Закону України «Про стандартизацію», заінтересовані сторони подають національному органу стандартизації пропозиції щодо проведення робіт з національної стандартизації, які стосуються розроблення, перегляду, скасування національних стандартів, кодексів усталеної практики та змін до них.
Пропозиції щодо проведення робіт з національної стандартизації розглядаються відповідним технічним комітетом стандартизації з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку стандартизації та вимог, установлених Законом.
Національний орган стандартизації письмово повідомляє стороні, яка подала пропозицію щодо проведення робіт з національної стандартизації, про включення такої пропозиції до програми робіт з національної стандартизації або про відмову в її включенні до програми із зазначенням підстав для відмови не пізніше ніж через 60 календарних днів з дня отримання відповідної пропозиції.
Примітка: Тільки після включення пропозиції до програми робіт з національної стандартизації можливо розпочинати роботи з розроблення проєкту національного стандарту. |
4.2. Розробка проєкту національного стандарту
Відповідно до ДСТУ 1.2:2015 «Національна стандартизація. Правила проведення робіт з національної стандартизації», типовими етапами розроблення проекту національного стандарту є:
а) подання пропозиції щодо розроблення проекту національного стандарту; (виконується на організаційному етапі)
б) складання технічного завдання (далі — ТЗ) на розроблення проекту національного стандарту;
в) розроблення першої редакції проекту національного стандарту;
г) розроблення другої (наступної) редакції проекту національного стандарту;
д) формування справи національного стандарту;
4.3. Прийняття національного стандарту
Наступні етапи, зазначені у ДСТУ 1.2:2015, відносяться до компетенції НОС:
е) технічна перевірка справи національного стандарту;
є) редагування тексту проекту національного стандарту перед прийняттям;
ж) прийняття проекту національного стандарту;
з) підготування національного стандарту до видання.
5. Обґрунтування можливості розроблення і прийняття процедури ЄЕВ як національного стандарту з енергетичного менеджменту в громадах
Одним із принципів, на якому базується державна політика стандартизації, є пріоритетність прийняття в Україні міжнародних і регіональних стандартів та кодексів усталеної практики як національних.
Також, Законом встановлено, в тому числі, що національні стандарти розробляються на основі міжнародних стандартів, якщо вони вже прийняті або перебувають на завершальній стадії розроблення, або відповідних їх частин, крім випадків, якщо такі стандарти, кодекси та зміни є неефективними або невідповідними, зокрема з огляду на недостатній рівень захисту, суттєві кліматичні чи географічні фактори або технологічні проблеми.
Відповідний принцип закладено у низці підзаконних нормативно-правових актів, а також в основоположних стандартах, зокрема, у ДСТУ 1.8.
Порядком впровадження систем енергетичного менеджменту, який затверджено постановою від 23 грудня 2021 р. № 1460, визначено, що під час впровадження та забезпечення функціонування систем енергетичного менеджменту органи впровадження систем енергетичного менеджменту керуються у своїй роботі:
ДСТУ ISO 50001:2020 (ISO 50001:2018, IDT) “Системи енергетичного менеджменту. Вимоги та настанова щодо використання”;
ДСТУ ISO 50004:2016 (ISO 50004:2014, IDT) “Системи енергетичного менеджменту. Настанова щодо впровадження, супровід та поліпшення системи енергетичного менеджменту”.
Також, на сайті Мінінфраструктури оприлюднено проект постанови Уряду щодо затвердження примірного положення про систему енергетичного менеджменту в органі місцевого самоврядування. Пунктом 4 вказаного проекту положення передбачається визначити, що система енергетичного менеджменту запроваджується відповідно до вимог національних стандартів України, гармонізованих з міжнародними стандартами.
Зважаючи на зазначене, існує суттєвий ризик, що пропозиція щодо розроблення окремого національного стандарту енергетичного менеджменту в громадах ЄЕВ може бути відхилена національним органом стандартизації. |
Порівняння дієвості серії стандартів ДСТУ ISO 5000Х та процедури ЄЕВ для енергоменеджменту органів місцевого самоврядування України наведено в таблиці 1.
Таблиця 1 – Порівняння дієвості серії стандартів ДСТУ ISO 5000Х та процедури ЄЕВ для енергоменеджменту органів місцевого самоврядування України
Серія стандартів ДСТУ ISO 5000Х | Процедура ЄЕВ | |
---|---|---|
Вимога стандарту | Доступність | |
ДСТУ ISO 50001:2020 (ISO 50001:2018, IDT) Вимоги та настанова щодо використання | Загальний опис стандарту ЄЕВ по циклу Демінга
? Процедура удосконалення методології | Відкрите для громад |
ДСТУ ISO 50003:2016 (ISO 50003:2014, IDT) Вимоги до органів, які проводять аудит і сертифікацію систем енергетичного менеджменту | Вимоги до аудиторів та консультантів + процедура акредитації Посібник контролю якості | Відкрите для аудиторів та консультантів |
ДСТУ ISO 50004:2016 (ISO 50004:2014, IDT) Настанова щодо впровадження, супровід та поліпшення системи енергетичного менеджменту
| Детальний опис ЄЕВ + Каталог критеріїв ЄЕВ | Відкрите для громад |
ДСТУ ISO 50015:2016 (ISO 50015:2014, IDT) Вимірювання та верифікація рівня досягнутої/досяжної енергоефективності організацій. Загальні принципи та настанова | Посібник з оцінювання та опис процедури аудиту громади +опитувальники | Відкрите для аудиторів та консультантів |
6. Розроблення національного стандарту з енергетичного менеджменту в громадах ЄЕВ
6. 1. Обсяг та структура проєкту національного стандарту
Розроблення проектів національних стандартів здійснюється у відповідності до вимог ДСТУ 1.5:2015 «Національна стандартизація. Правила розроблення, викладання та оформлення нормативних документів».
Відповідно до пункту 4.1.1 цього ДСТУ, стандарт ділять на такі структурні елементи:
1) елементи передньої частини:
— титульний аркуш;
— передмова;
— зміст;
— вступ;
2) елементи основної частини:
— назва;
— сфера застосування;
— нормативні посилання;
— терміни та визначення понять;
— познаки та скорочення;
— вимоги/положення щодо об'єкта стандартизації;
— додатки;
— бібліографія;
— бібліографічні дані.
Так як елементи попередньої частини стандарту являються собою мають типову структуру, то кількість аркушів цієї частини стандарту можливо доволі точно визначити (4-6 аркушів).
Обсяг основної частини стандарту буде залежати від глибини деталізації процедури та критеріїв, що використовуються в Європейській Енергетичній відзнаці. Базуючись на наявній інформації про ЄЕВ, орієнтовний обсяг основної частини стандарту буде складати 65-75 аркушів.
6.2. Орієнтовні часові межі розроблення проєкту національного стандарту
Орієнтовні часові межі розроблення національного стандарту наведено у таблиці нижче.
Таблиця 2 – Основні етапи та орієнтовні часові межі розроблення національного стандарту
Назва завдання | Задіяні виконавці | Термін виконання |
---|---|---|
Організаційний етап | ||
Підготовка обґрунтованої пропозиції щодо проведення робіт з національної стандартизації згідно п.8.4 ДСТУ 1.8, яка подається до профільного ТК | Розробник | Може варіюватися |
Проведення засідання профільного ТК. ТК розглядає пропозицію від заінтересованої сторони та надає відповідь щодо внесення або відмови внесення до НОС. | ТК | Може варіюватися |
Якщо пропозиція відповідає критеріям внесення до програми, визначеними ДСТУ 1.8:2022, оформлені пропозиції, разом з листом про фінансування, надають до НОС Примітка: - 25 листопада – до проєкту Частини 1 Програми; - 25 травня – до проєкту Додатка 1 до Програми; - 25 вересня – до проєкту Додатка 2 до Програми. | ТК | Може варіюватися |
НОС письмово повідомляє стороні, яка подала пропозицію щодо проведення робіт з національної стандартизації, про внесення такої пропозиції до Програми із зазначенням номера теми роботи з національної стандартизації або про відмову в її внесенні до Програми. | НОС | До 60 днів |
НОС затверджує Програму та оприлюднює її на офіційному сайті не пізніше 01 березня Додатки до програми оприлюднюються ─ 01 липня – Додаток 1 до Програми. ─ 01 листопада – Додаток 2 до Програми. | НОС | До 1 березня поточного року |
Безпосередня розробка стандарту | ||
Підготовка проекту технічного завдання на створення національного стандарту згідно з п. 6.2 та додатка А ДСТУ 1.2 | Розробник | Може варіюватися |
Погодження проекту технічного завдання із профільним ТК та затвердження замовником | Розробник | Може варіюватися |
Розроблення першої редакції проекту національного стандарту та пояснювальної записки до неї | Розробник | Може варіюватися |
Підготовка повідомлення про розроблення першої редакції НД | Розробник | Може варіюватися |
Оприлюднення повідомлення про розроблення першої редакції НД | НОС, ТК | Протягом 5 робочих днів |
Отримання та узагальнення коментарів до першої редакції НД Примітка: Якщо коментарі до стандарту відсутні, перша редакція НД стає остаточною | Розробник | 60 календарних днів |
Доопрацювання першої редакції відповідно до коментарів (за наявності) і підготовка другої редакції стандарту | Розробник | Може варіюватися |
Погодження другої (остаточної) редакції національного стандарту | ТК | Може варіюватися |
Прийняття національного стандарту | ||
Формування справи національного стандарту | Розробник | Може варіюватися |
Технічна перевірка справи національного стандарту | НОС | 4-5 робочих днів |
Редагування тексту національного стандарту перед прийняттям | НОС | До 45 робочих днів |
Прийняття національного стандарту | НОС | - |
Висновок:
таким чином, орієнтовний час безпосередньо розроблення національного стандарту буде складати 6 місяців.
Нижче в таблиці наведено більш детально опис процес ініціації розробки національного стандарту з прив'язкою до учасників цього процесу.
Таблиця 3 – Основні етапи процес ініціації розробки національного стандарту з прив'язкою до учасників цього процесу
Етап | Опис | Виконавці |
---|---|---|
Обґрунтування необхідності розроблення стандарту | Заінтересовані сторони надають НОС (ДП «УкрНДНЦ») пропозиції щодо розроблення національного НД. | Замовник відповідної розробки |
Пропозиції розглядає профільний ТК. Результат розгляду - протокол засідання ТК з обґрунтування доцільності розроблення проєкту НД | Рішення щодо розроблення національного НД ухвалюють досягненням консенсусу з урахуванням усіх необхідних для розроблення проєкту НД критеріїв. | ТК-48 «Енергозбереження» |
Оформлення пропозиції щодо розроблення проєкту НД або щодо відмови у розробленні проекту НД | ТК розглядає пропозицію від заінтересованої сторони та надає відповідь щодо внесення або відмови внесення до НОС. | ТК-48 «Енергозбереження» |
Внесення пропозиції до програми національної стандартизації | Якщо пропозиція відповідає критеріям внесення до Програми, то оформлені пропозиції надають до НОС. | ТК-48 «Енергозбереження» |
Прийняття або відхилення НОС пропозиції до програми національної стандартизації | НОС письмово повідомляє стороні, яка подала пропозицію щодо проведення робіт з національної стандартизації, про внесення такої пропозиції до Програми із зазна-ченням номера теми роботи з національної стандартизації або про відмову в її внесенні до Програми. | НОС |
6.3. Оцінка вартості робіт з розроблення проєкту національного стандарту
Базові нормативи трудомісткості робіт з національної стандартизації, поправні коефіцієнти, порядок визначення трудомісткості, загальної трудомісткості та вартості робіт з національної стандартизації, що установлені Законом України “Про стандартизацію” та національними стандартами визначені у Методиці визначення трудомісткості та вартості робіт з національної стандартизації[11], що затверджена наказом Мінекономіки 05.10.2016 № 1685, що зареєстрований в Мін’юсті 27 жовтня 2016 р. за № 1402/29532.
Ця Методика може застосовуватися фізичними або юридичними особами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, які замовляють або надають послуги з виконання робіт з національної стандартизації, що фінансуються відповідно до Закону України “Про стандартизацію” (крім коштів державного бюджету), у частині визначення трудомісткості робіт з національної стандартизації.
Приблизний розрахунок вартості робіт згідно з зазначеною Методикою наведено в таблиці нижче.
Таблиця 4 &n